МОІСЕЄНКО ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ (28.01.1974 – 30.07.2014)

10-09-2019

Дізнатися більше...          

 

                                 

МОІСЕЄНКО ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

 ( 28.01.1974 – 30.07.2014)

Моісеєнко Володимир Миколайович народився 28 січня 1974 року в м.Ангарськ, Іркутської області, Росії. Залишився без батьків у 3-річному віці. Закінчив 9 класів Шелехівської школи-інтернату. Вже підлітком приїхав із знайомою тіткою в Україну, де вона покинула хлопця. Прийомним батьком Володимиру став Галіч Дмитро Миколайович, який працював на Гужівському переїзді та побачив покинуту дитину в поїзді. Володимир проживав у нього в с.Іржавець, навчався в Ічнянському ПТУ№37, потім у Прилуках на водія. Проходив строкову службу у армії в 1992-1994 роках у ВПС, в Криму. Сержант. Після демобілізації повернувся в рідне село до названого батька. Одружився, спільно з дружиною Ольгою Яцелою виховував сина Дмитра та дітей від її першого шлюбу  - Маринку та В′ячеслава. Працював на залізниці, в Агролісництві, потім охоронником в Іржавецькій школі. Призваний до Збройних сил України під час 1-ї хвилі мобілізації. Був водієм роти МТЗ 1-ї окремої танкової бригади. Загинув на російсько-українській війні при виконанні бойового завдання 30 липня 2014 року поблизу с.Шишкове, під Луганськом. Машина Володимира, ГАЗ-66, під час руху підірвалась на фугасній міні, закладеній російськими окупантами. Місце поховання бійця – с.Іржавець, Ічнянського району. У 2014 році побратимами була встановлена меморіальна дошка загиблому герою в Іржавецькій ЗОШ І-ІІІст. У 2015 році відкрито меморіальну дошку Володимиру Моісеєнку на фасаді Ічнянського аграрного професійного ліцею. Указом президента України №708/2014 від 8 вересня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Володимир Моісеєнко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У 2017 році воїну було присвоєно звання «Почесного громадянина м.Ічня» (посмертно).

«Це мало сказати – вони полягли. Це мало сказати – вони не повернуться.

 Вони тобі і мені віддали. Стукіт власного серця».