Сьогодні наша громада плаче, бо ми прощалися з нашим мужнім Захисником, світлим сином Ічнянщини — Сергієм ПАСТУХОМ. Йому назавжди залишиться сорок чотири роки, прожитих із честю, сповнених людяності та любові до рідної землі.

12 червня 2026 року велике, чуйне серце воїна, яке так віддано любило Україну, зупинилося назавжди.

Сергій був напрочуд світлою, освіченою та цілеспрямованою людиною. Його щира душа завжди прагнула знань, а допитливий розум шукав відповідей на складні життєві питання. Після навчання в Ічнянській гімназії імені Васильченка, де йому так легко давалися сувора математика та далека географія, він закінчив Національний педагогічний університет імені Драгоманова. А ще любив спорт і жив футболом.

Родина для земляка була надійною, тихою гаванню. Для батьків він був найкращим, найтурботливішим у світі сином, а для двох сестер — міцною, непохитною опорою, гордістю та найкращим другом.

Майже чотири роки тому, 21 червня 2022-го, Сергій одягнув військовий піксель і став до лав ЗСУ. Він обрав шлях воїна. Служив оператором відділення телекомунікацій, забезпечуючи зв'язок там, де вирішувалися долі. Побратими згадують його як надійного, вірного друга та крицевого духом воїна.

Сьогодні біля каплички, де повітря здавалося важким від горя, зібралися найрідніші, керівництво громади, представники Першого відділу Прилуцького РТЦК та СП, бойові побратими, колишні однокласники та небайдужі жителі. Усі вони прийшли, щоб віддати останню, найвищу шану Захиснику, схиливши голови у невимовній скорботі та безмежній вдячності за кожен наш мирний ранок.

Отець Павло провів заупокійну літію. Спільна молитва присутніх тихим щемом піднялася до небесного простору — за спокій зліталої душі Сергія й усіх відважних оборонців, що поклали свої життя на вівтар свободи заради мирного неба над Україною.

У найважчу, чорну хвилину прощання на цвинтарі луною розійшовся прощальний військовий салют, а тіло воїна віддали рідній землі під звуки Державного Гімну України..

Немає у людській мові таких слів, які могли б загоїти розірвану, криваву рану в серцях рідних Сергія. Жодне слово не втамує цей пекучий біль. Схиляємо голови у глибокій зажурі та щиро, усім серцем співчуваємо родині.

…Кричала мама: «Повернись, не покидай!»

До твого серця щільно притуляла вухо,

Все говорила: «Сину, не вмирай…»

Замовк весь світ, довкола стало глухо.

Вічна, невгасима пам'ять і слава нашому Герою!

Ворогам ніколи, ні в цьому житті, ні в наступних, не буде прощення!

Герої не вмирають — вони просто змінюють камуфляж на білі крила і стають нашими ангелами-охоронцями.

Спочивай з миром, наш Захиснику!