Брежко Олег Станіславович народився 9 травня 1970 року в місті Ічня Чернігівської області.

У 1977 році розпочав навчання в Ічнянській середній школі №1, де здобув базову середню освіту, закінчивши вісім класів. Згодом вступив до професійно-технічного училища в Києві, де опанував професію машиніста баштового крана.

З 1989 по 1991 рік проходив строкову військову службу. Після завершення навчання був направлений до Нагірного Карабаху, де виконував військові завдання у складних гірських умовах.

Саме там сталася подія, яка назавжди закарбувалася в його пам'яті. Побратим почав робити йому татуювання, однак встиг нанести лише контур. Під час короткої перерви товариш загинув від кулі снайпера. На згадку про нього Олег Станіславович так і не завершив це татуювання, пронісши пам'ять про побратима через усе життя.

У 1991 році переїхав до Москви, де навчався у залізничному інституті. Там познайомився із землячкою з Ічні, з якою створив сім'ю. У 1996 році в подружжя народилася донька Анастасія. До 2017 року проживав і працював у росії.

У 2017 році повернувся до рідної України. Працював у приватному підприємстві «Лисенко», де займався виготовленням меблів, а згодом — на виробництві Ічнянського заводу сухого молока та масла.

16 березня 2024 року був призваний на військову службу Прилуцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області. Проходив службу на посаді стрільця-санітара механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4718.

У червні 2024 року виконував бойові завдання на Донеччині поблизу Кліщіївки. Коли ворог поширював неправдиву інформацію про захоплення населеного пункту, Олег Станіславович добровільно вирушив, щоб встановити Державний Прапор України на українській позиції.

Не маючи чим закріпити прапор, він витягнув шнурки зі своїх берців і прив'язав ними стяг. Після виконання завдання майже дві доби повертався до своїх побратимів у розшнурованому взутті. Під час цього переходу двічі потрапив під атаки ворожих безпілотників, отримав три поранення та контузію, але, попри все, зміг повернутися до своїх.

Після цього проходив тривале лікування. Унаслідок отриманих поранень майже повністю втратив слух на одне вухо, а другим чув лише частково. Попри тяжкий стан здоров'я та можливість бути звільненим зі служби, він наполегливо просив лікарів не визнавати його обмежено придатним. Не хотів залишати військову службу чи переводитися до територіального центру комплектування, адже прагнув і надалі служити поруч зі своїми побратимами.

Під час його лікування підрозділ було передислоковано на Курський напрямок. Більшість військовослужбовців бригади загинули під час запеклих боїв.

15 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Калинів Кореневського району Курської області російської федерації, Олег Станіславович рятував новоприбулих військовослужбовців та виводив їх із позицій. У цей час підрозділ потрапив під мінометний обстріл, а згодом ворог завдав удару керованою авіаційною бомбою. Унаслідок штурмових дій противника загинули всі військовослужбовці, які перебували на цій позиції.

Солдат Брежко Олег Станіславович, стрілець-санітар механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4718, залишився вірним Військовій присязі та Українському народові до останнього подиху. Мужньо виконав військовий обов'язок у бою за свободу й незалежність України. Загинув 15 вересня 2024 року в результаті штурмових дій противника поблизу населеного пункту Калинів Кореневського району Курської області російської федерації. Смерть Героя пов'язана із захистом Батьківщини.

У мирному житті Олег Станіславович був працьовитою, доброю та щирою людиною. Найбільше любив риболовлю, захоплювався деревообробкою, власноруч створював вироби з дерева. Після нього вдома залишилося багато інструментів, які й сьогодні нагадують рідним про його улюблену справу та золоті руки.

15 вересня 2024 року загинув у результаті штурмових дій противника поблизу населеного пункту Калинів Кореневського району Курської області російської федерації. Смерть пов’язана із захистом Батьківщини.

За життя Олег Станіславович був працьовитою, доброю та щирою людиною. Найбільше любив риболовлю, захоплювався деревообробкою, власноруч виготовляв вироби з дерева. Вдома після нього залишилося багато інструментів, які й сьогодні нагадують про його улюблену справу.

Навіть у найважчі моменти війни він не втрачав оптимізму та віри. Матері завжди говорив: «Мамо, я виживу. Бережіть мою собаку».